Машинний переклад. Експеримент. Частина 1

machine-translationЧас від часу доводиться вести мову про програми перекладу, і у цьому контексті завжди – прямо чи опосередковано – постає питання про те, чи може програма для перекладу тексту замінити живого перекладача? Чесно кажучи, я був і залишаюся прихильником тієї позиції, що живий перекладач може забезпечити таку якість та адекватність перекладу, яка “роботам” ще поки і “не снилася” (якщо їм взагалі щось сниться).

Не можна не погодитися з тим, що програми для перекладу стають дедалі кращими. І все настирливіше лунає думка про можливість в осяжному майбутньому замінити нас, живих перекладачів із плоті й крові, досконалим програмним забезпеченням, яке не стомлюється, не хвилюється, не потіє, не потребує перерв у роботі і не рахує вартість послуг за кожну годину чи сторінку перекладу. Але мені все ще не дуже віриться, що якась там “Супер Лінгва Про Четвертого Покоління” вже за кілька років відбиратиме у мене і моїх колег хліб.

Щоб не бути голослівним, вирішив я провести невеликий експеримент. Узяв такий собі уривок з літературного твору англійською мовою (із роману сучасного американського письменника Мітча Елбома (Mitch Albom), “The Five People You Meet in Heaven”) і попросив Google Translate надати мені його переклад українською. Google Translate із роботою справився блискавично швидко. І навіть запропонував мені текст, у якому терпеливий читач може збагнути не тільки основну його думку, але й навіть одним оком заглянути, так би мовити, у “внутрішні коридори” тексту. Більш того, усе це наш старанний Google Translate зробив за безкоштовно. Є за що подякувати.

Але ж коли ми говоримо про переклад тексту, то ми очікуємо такий продукт, який задовільнив би базові вимоги замовника, а замовник хоче зрозуміти, що автор оригіналу хотів сказати, коли писав відповідні слова. Тобто, говорячи поняттями перекладознавчими, треба, щоб наданий йому продукт (переклад) досягнув тих же комунікативних цілей, щой й вихідний текст, при цьому забезпечивши відповідність перекладу оригіналу в лексичній, стилічній та лінгвокультурній площинах.

Я також зробив спробу “відредагувати” наданий мені Гуглом продукт, і взяв на себе сміливість  поправити холодну і безпристрасну програму у місцях, де моє людське хитке серце того дуже прагнуло. Подивимося, що з того вийшло.

Оригінал
Текст, перекладений програмою "Google Перекладач"
Відредагований після машинного перекладу текст
“WAS THE PIER SO BAD?” THE OLD woman asked.

"It wasn't my choice," Eddie said, sighing. "My mother needed help. One thing led to another, years passed. I never left. I never lived nowhere else. Never made any real money. You know how it is – you get used to something, people rely on you, one day you wake up and you can't tell Tuesday from Thursday. You’re doing the same boring stuff, you're a ‘ride man,’ just like ...”

“Your father?”

Eddie said nothing.

"He was hard on you,” the old woman said.

Eddie lowered his eyes. "Yeah. So?”

“Perhaps you were hard on him, too.”

“I doubt it. "You know the last time he talked to me?”

“The last time he tried to strike you.”

Eddie shot her a look.

“And you know the last thing he said to me? ‘Get a job.’ Some father, huh?”

The old woman pursed her lips. “You began to work after that. You picked yourself up.”

Eddie felt a rumbling of anger. “Look,” he snapped. “You didn't know the guy.”

“That's true.” She rose. “But I know something you don’t. And it is time to show you.”

RUBY POINTED WITH the tip of her parasol and drew a circle in the snow. When Eddie looked into the circle, he felt as if his eyes were falling from their sockets and travel¬ing on their own, down a hole and into another moment. The images sharpened. It was years ago, in the old apartment. He could see front and back, above and below.

This is what he saw:

He saw his mother, looking concerned, sitting at the kitchen table. He saw Mickey Shea, sitting across from her. Mickey looked awful. He was soaking wet, and he kept rubbing his hands over his forehead and down his nose. He began to sob. Eddie’s mother brought him a glass of water. She motioned for him to wait, and walked to the bedroom and shut the door. She took off her shoes and her house-dress. She reached for a blouse and skirt.
«Був пірсу так погано?" Стара жінка запитала.

"Це був не мій вибір", сказав Едді, зітхаючи. "Моя мати потребувала допомоги Одна річ призвела до іншої, йшли роки я ніколи не пішов, я ніколи не жив ніде ніколи не робив реальні гроші Ви знаєте, як це - ..... Звикаєш до чогось, люди покладаються на вас, в один прекрасний день ви прокидаєтеся і ви не можете сказати вівторок з четверга. ви робите те ж нудні речі, ти 'Поїздка людина », так само, як ..."

"Ваш батько?"

Едді нічого не сказав.

"Він був суворий з тобою," сказала стара.

Едді опустив очі. "Так. Ну і що?"

"Може бути, ви були важко на нього, теж."

"Я сумніваюся в цьому. "Ви знаєте, в останній раз він говорив зі мною?"

"Востаннє він спробував вдарити вас."

Едді кинув на неї погляд.

"І ви знаєте, останнє, що він сказав мені? "Отримати роботу". Деякі батька, так? "

Стара стиснула губи. "Ви почали працювати після цього. Ти вибрав собі настрій. "

Едді відчув бурчання гніву. "Дивіться", відрізав він. "Ви не знали цього хлопця."

"Це правда." Вона піднялася. "Але я знаю те, чого немає. І цей час, щоб показати вам. "

РУБІН вказав кінчиком парасольки і намалював коло в снігу. Коли Едді подивився в коло, йому здавалося, що його очі були падіння з орбіт і подорожі, ¬ самі по собі, в яму і в інший момент. Зображення заточені. Це було багато років тому, у старому крім ¬ ня. Він міг бачити спереду і ззаду, зверху і знизу.

Це те, що він побачив:

Він побачив свою матір, дивлячись, то, сидячи за кухонним столом. Він бачив Міккі Ши, сидячи навпроти неї. Міккі виглядав жахливо. Він був наскрізь мокрий, і він продовжував потираючи руки на лоб і на кінчик носа. Він почав ридати. Мати Едді приніс йому склянку води. Вона жестом, щоб він почекав, і пішов у спальню і закрив двері. Вона зняла туфлі і її будинок-плаття. Вона потягнулася до блузці та спідниці.
“НЕВЖЕ НА ПІРСІ БУЛО ТАК ПОГАНО?” – запитала стара жінка.

"Не мені довелось вибирати", сказав Едді, зітхаючи. “Моїй матері була потрібна допомога. Якось за одним тяглось інше, і так минали роки. Я так ніколи і не поїхав звідти. Я більше ніде не жив. Ніколи не заробляв нормальних грошей. Знаєте, як воно буває: звикаєш до чогось, люди покладаються на тебе, і одного дня ти прокидаєшся і не в змозі відрізнити вівторок від четверга. Ти займаєшся все тими ж нудними справами, ти “карнавальщик”, як і …”

“Твій батько?”

Едді промовчав.

“Він жорстко з тобою поводився”, - сказала стара.

Едді поглянув додолу. “Так. То й що?”

“Можливо, ти також ставився жорстко до нього.”

“Сумніваюсь. Знаєте, коли він в останнє розмовляв зі мною?”

“Тоді, коли востаннє намагався вдарити тебе.”

Едді зиркнув на жінку.

“А знаєте, якими були його останні слова до мене? “Знайди собі роботу”. Ото батько, так?”

Стара стиснула губи. “Після того ти почав працювати. Ти взяв себе в руки.”

Едді відчув, як у його грудях наростає гнів. “Послухайте, - він мовив різко, - Ви не були знайомі з ним.”

“Твоя правда.” Вона звелась на ноги. “Але мені відомо дещо, чого ти не знаєш. І вже час тобі це показати.”

РУБІ простягла свою парасолю і її кінцем намалювала коло на снігу. Коли Едді поглянув у те коло, то відчув, ніби його очі от-от вилізуть зі своїх орбіт і почнуть рухатись самостійно, вниз по тунелю і в інший момент часу. Образи набрали більшої різкості. Ця подія трапилася багатьма роками раніше, на старій квартирі. Він міг дивитися вперед і назад, вгору і вниз.

І ось що він побачив:

Він побачив свою матір, що сиділа зі стурбованим виглядом за кухонним столиком. Він побачив Мікі Ші, котрий сидів навпроти неї. Вигляд у Мікі був паскудний. Він був мокрий до ниточки, і постійно потирав руками чоло та ніс. Він почав схлипувати. Мати Едді принесла йому склянку води. Вона дала йому знака почекати, пішла до спальні і зачинила двері. Вона зняла свої туфлі та домашню сукню. Жінка потягнулася, щоб дістати блузку та спідницю.

Хай там як, але така моя затія потребує певних висновків, і я ними радо з Вами поділюся в другій частині мого експерименту.

Поділитися в соціальних мережах

Share to Google Plus

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *