Переклад казки

Вітаю! Нещодавно мені випала можливість повправлятися у римуванні – я переклав таку собі милу римовану казочку з української на англійську мову.

Публікую плід моїх зусиль.

ОригіналПереклад
Росла собі на городі
Мала Капустинка,
У сукні по останній моді
На голові хустинка.
Всміхалася вона щиро,
Добром заливалась,
Землі і дощам раділа,
Із небом віталась.
Горталася у листя
Із силою природи,
Прикрашалася намистом,
Що додавало вроди.
А в намисті тому
Добрива чарівні,
Щоб усі навколо
Були здорові й сильні.


Одна намистинка,
Спасе від засухи.
Друга, від того,
Щоб не літали мухи.
Третя, від жучків,
Що коріння шматують.
Четверта, просто гарна,
Бо око милує.
П’ята, спиняє
Напасть хворобливу.
Шоста, лікує,
Коли сильна злива.
Сьома, від вітру
Листочки ховає.
Восьма намистинка,
Рости надихає.
Дев’ята, дарує
Буйство й цвітіння.
Десята, захищає
Від злого старіння.


Росла собі Капустинка,
Не плакала, не журилась.
Аж раптом, в городі
Бідося з’явилась…
Ходою із злості,
Нахабством і біллю,
Залізла у грунт
І кусає так сильно.
Привела з собою
Друзів гидющих,
Радиактивно забруднених,
За неї, ще злющих.
І підтяглася рідня,
Що Бідосю зростила,
Жорстокими газами,
Капустинку вмила.
Нема більше місця
Де можна зростати,
Де можна радіти,
І не сумувати.
Де можна голубитись,
Сили черпати.


Відібрала Бідося
Капустинчину хату.
Прогнала її з рідного городу,
Розшматувала сукню,
Що по останній моді.
Відібрала хустинку,
Листя обскубала,
Та тільки намисто
Вона не чіпала…
Покотилася Капустинка
По землі із плачем.


Аж раптом, її Бурячок побачив:
Сильний і мужній,
Гарний й червоний,
Тримав він всю землю
У своїх долонях!
Спитався: що сталось?
Чого зажурилась?
Навіщо з городу свого покотилась?
Заплаканим станом,
Сльозами, що лились,
Ледь-ледь і по малу,
Капустинка відкрилась.
І голосом щирим,
Слабеньким…дівочим…
Запала вона Бурячкові у очі.
Здригнувся він грізно,
І тупнув ногою!
І силою, звісно,
Закликав до бою!

І вмить, підтяглися,
Гарбуз з Помідором!
Позвали вони Кавуна
Усім хором!
Зв’язалися щільно,
І словом, і ділом,
Бо мали в серцях
Вони, дружбу і віру.
В дорогу зібрались,
Де люта Бідося
Уже розпустила
Своє, зле, волосся.
Взяли рогачі,
Шаблюки, булави,
Бо зброя ця давня,
Несе гарну славу.


В обійма свої,
Бурячкові і дружні,
Узяв Капустинку
Вояка наш мужній.
Вона на прощання
Усміхненим словом,
Намисто чарівне
Дала у дорогу.
Сказала, що має
Воно дивну силу,
Що всіх захищає
Від злої могили.
Що ні, не шкодує,
Бо дуже злюбився,
Їй наш Бурячок,
Який поруч з’явився.
Буряк з Помідором,
Кавун з Гарбузом,
Усі покотились
До Бідосі разом.


А та вже чекала,
Вже вила гострила,
Які злим прокльоном
Своїм вона вмила.
І поруч з Бідосею
Рядком поставали,
Всі родичі й друзі,
Яких та вшанувала…
Шиплять і газують,
І лихом плюються,
Та наші добродії,
Ні не здаються!!!!
Пинають і б’ють,
Вони нечисть шаблями,
Булавами сильними,
Із рогачами!
Усіх повбивали,
Тих гадів проклятих.


Зайшли вже в саму,
Капустинчину хату…
Та тільки дісталися,
Злої Бідосі,
Як та, розплела
Своє люте волосся.
Як та, тупотінням
Своїх черевичок,
Взяла оберемок,
Своїх лютих звичок.
Помідору поцілила
В груди і серце,
Гарбузику в очі
Підсипала перцю,
Пульнула ножа
Кавуну на дорозі,
Аж раптом, з'явився
Буряк на порозі!


Дістав із кишені
Намисто казкове,
Бідосі, від страху,
Відняло аж мову!
Повільно…і твердо,
Намистинки знімав,
І кидав в Бідосю,
І щиро казав:

Одна намистинка,
Спасе від засухи.
Друга, від того,
Щоб не літали мухи.
Третя, від жучків,
Що коріння шматують.
Четверта ,просто гарна,
Бо око милує.
П’ята, спиняє
Напасть хворобливу.
Шоста, лікує,
Коли сильна злива.
Сьома, від вітру,
Листочки ховає.
Восьма намистинка,
Рости надихає.
Дев’ята, дарує,
Буйство й цвітіння.
Десята, захищає,
Від злого старіння!
Бідося змарніла,
Зів’ялася, зсохла.
Зібрала всі лахи,
І гнівно подохла!

І вмить, все одужало,
Земля і хатинка!
В руках Бурячкових,
Знайшлась ще намистинка!
Одна, та така,
Що нема і у хмарах.
Вона зберегла у собі всі чари.
Бо вдачі, довіри,
Дружби й любові,
Вона додає,
До шляхетної долі.
І силу дарує,
Кохання, що ллється,
І сонечко тепле,
Що весною сміється…
Снопи заплітає
Врожайним серпанком,
І всіх надихає
Радіти вже змалку…
Аж рота відкрив,
Від краси отакої,
Буряк, що тримав,
У руках щойно зброю.
Гарбуз - дивувався,
Кавун – усміхався,
А пан Помідор-
З усіма привітався.
Вже час повертатись
До нашого дому!
Сказав Бурячок,
І вказав на дорогу.
Гей нумо, вояки!!!
Покотилися з хати,
Бо нас вже втомилась,
Капустинка чекати.
Зірками стелилася
Стежка додому,
Ось землі рідненькі
Бурячку так знайомі.
А в хаті його,
Капустинка гостює!
Деруни і ковбаски,
Смачнющі готує!
Узвар і пиріг
На столі вже чекають,
І наших героїв,
Вони зустрічають!


Втомилися хлопці,
Та сили ще є!
А наш Бурячок
Капустинці дає,
Оту намистинку,
Що чари зібрала,
Щоб шию Капусти
Вона прикрашала.
Кавун з Помідором,
Гарбуз, також з ними.
Набралися, вмить,
Чарівної сили.
Радіють й сміються,
Плекочуть, мов діти.
Бо буде весілля,
І є чим радіти.


Буряк з Капустинкою
Любо танцюють,
І кожного з нас,
Вони в щічку цілують.
Та просять усіх
Пам’ятати завжди,
Що є добрі душі
На нашій землі.
Що слід берегти
Свою мрію і хату.
І вірити треба,
І другу і брату.
Тоді-ми є Сила,
Й ніяка Бідося,
Уже не розпусте
Своє зле волосся!
Out in the veggie patch
Grew the Cabbage Girl,
She was all dressed up to match
The whims of fashion world.
Her smile would never wane,
In kindness she bathed,
Rejoiced at the soil and the rain,
Into the azure she gazed.
She wrapped herself in leaves
With nature’s stateliness,
Adorned her neck with beads
And gained more comeliness.
That necklace abounds
In magic wonders galore,
So that all those around
Can live strong evermore.


The first amazing bead
Saves from a scorching day.
The second one you need
To keep the flies away.
The third one battles bugs
Attacking roots to harm,
The fourth one is just sweet,
It lures you with charm.
The fifth one stops the blight
So it will rein no more.
The sixth one makes things right
Amidst the downpour.
The seventh one will spare
The leaves from winds that blow.
The eighth one will prepare
The plant to fully grow.
The ninth one will attend
To lushness and sweet bloom.
The tenth one will defend
Against the aging gloom.


So the Cabbage Girl was growing,
Her peace was the same.
But suddenly, to the garden
Miss Disastress came…
Clad in anger she strode,
With insolence and pain,
She got into the soil
And bites – again and again.
She brought along with her
Some hideous buddies,
Radioactive contaminants,
Sly, ugly and muddy.
And her kinsfolk came over,
By whom Miss Disastress was raised,
They poured nasty gases over
The Cabbage Girl who was scathed.
There is now no place
Where one still could grow,
With a smile on one’s face
Letting all worries go.
Where one could live fondly,
Drawing strength from below.


Miss Disastress took away
The Cabbage Girl’s house.
She banished her from the patch,
Ripped her skirt and blouse.
The ones that were a match.
She snatched her shawl away,
Plucked her green leaves out,
But the beads survived the fray
Despite the evil clout…
The Cabbage Girl started rolling
As her tears broke out.


And so, she ran into the Beet;
He was steadfast and strong,
Red and utterly neat,
All of this land and beyond
Was at his stately feet!
“What happened?” he asked.
“What is it that’s on your mind?
“Why leave your house behind?”
Dismayed by the woe,
Bursting in tears,
Word by word, nice and slow
The Cabbage Girl shared her fears.
Her genuine voice,
So feeble… and charming…
Was to the Beet completely disarming.
Then he sternly started,
Stamped his foot on the floor!
And solemnly departed,
To call his squad to war!

The next moment arrived
The Pumpkin and the Love Apple!
They summoned the Watermelon
To join the imminent grapple!
They joined their efforts,
In unified action,
Because their hearts
Beat in faith and connection.
They started the journey
To Disastress’s lair,
Where that spawn of inferno
Began spreading her hair.
They took oven forks,
Sabers and maces,
As those weapons of yore
Rest in glory’s embraces.


In his tight embrace
The Beet held the Cabbage Girl,
Full of valor and grace,
Like she was a shiny pearl.
As they were parting,
She smiled and said goodbye
And handed him the necklace –
A magical ally.
She told him that its might
Is marvelous indeed,
It saves from lethal plight
In times of dire need.
And she does not regret
To be so pained and bothered.
It’s wonderful they met
And got to know each other.
The Beet and the Love Apple,
The Pumpkin, the Watermelon
Marched out into the battle
Against Disastress the felon.


And she was there waiting,
Sharpening forks and knives,
Cursing, mad, devastating,
Ready to ruin lives.
Wanting Disastress to win,
Standing with her, malice-driven,
Were her friends and her kin,
To whom her honor was given…
They hissed and spouted gasses,
And spat out nasty mischief,
But our valorous fighters
Firmly stood up to the grief.
They battered and slashed
All the riffraff and dorks,
Using maces they smashed,
And stabbed them with forks!
So, they finally slaughtered
Every damned evil squatter.


They now have entered
The Cabbage’s Girl’s house…
But just as they got there,
Disastress was near,
She let down her hair,
Dispersing cold fear.
She stamped her feet,
Like angry old rabbits.
And picked up an armful
Of her vicious habits.
She aimed at the Love Apple,
Hitting his chest and heart.
Dredged the Pumkin's eyes with pepper
With a treacherous dart.
She threw a dirty knife
That met the Watermelon midway.
But look! Amidst the strife
The Beet showed up in the doorway.


He reached into his pouch
And got out the beads,
Miss Disastress yelped “Ouch!”
And lost her filthy speech!
Slow… but surely stressless,
He took the beads one by one
And threw them at Disastress
Proclaiming as this was done:

The first amazing bead
Saves from a scorching day.
The second one you need
To keep the flies away.
The third one battles bugs
Attacking roots to harm,
The fourth one is just sweet,
It lures you with charm.
The fifth one stops the blight
So it will rein no more.
The sixth one makes things right
Amidst the downpour.
The seventh one will spare
The leaves from winds that blow.
The eighth one will prepare
The plant to fully grow.
The ninth one will attend
To lushness and sweet bloom.
The tenth one will defend
Against the aging gloom!
Disastress looked haggard,
She faltered and dried.
Tried leaving, but staggered,
And wrathfully died!

At once, all things recovered,
The land and the house revived!
What’s more, the Beet discovered
Another bead at his side!
One more bead, but it is
Like no other, above and under.
It has preserved all the wonder.
With luck and trust it imbues
And friendship and love in profusion
The life of those who don’t lose
Noble heart and are free from delusion.
It grants strength galore,
Love, abiding all the while.
And sun, mellow and warm,
That adorns spring with a smile…
It bundles the sheaves of grain
Within the fertile haze,
And inspires us all to gain
Joy since our early days.
He gaped in awe
Impressed by the charm,
The Beet who just bore
The powerful arms.
The Pumpkin was dazed,
The Watermelon, amazed,
And Mister Love Apple
Greeted all those who gazed.
So, it is time we go back,
Home, sweet home is awaiting!
The Beet was pointing to the track.
Lying ahead, sooner or later.
Hey, warriors, let us go!!!
They rolled out together.
For the Cabbage Girl’s waiting
All day long, in all weather.
The road, winding like a band,
Lay under the twinkling stars,
And, behold, the native land
Stirs the Beet’s heart from afar.
At his place, doing all that it takes,
The Cabbage Girl’s keeping the house!
Making sausages and potato cakes,
The appetite’s fully aroused!
Stewed fruit and the cake
Are on the table, ready
For our heroes to take.
Welcome, taste them already!


The lads are fatigued,
Yet each one can still stand.
The Beet puts the bead
Into the Cabbage Girl’s hand.
It managed to collect
All wonders forlorn,
So the Cabbage Girl’s neck
It will nicely adorn.
The Watermelon, the Love Apple,
And the Pumpkin, at length,
Have all at once acquired
Wondrous magical strength.
Glee and laughter spreading,
They babble like a little boy,
Waiting for the wedding –
A genuine reason for joy.


The Beet and the Cabbage Girl
Are dancing in bliss,
And sending to us
A brotherly kiss.
They ask all of us
To keep it in mind
That there are people on earth
Who are helpful and kind.
That we ought to guard
Our home, our dream to the end.
And we need to trust
Our brother, sister and friend.
Then we will be strong,
And no more despair
Disastress will bring
With her nasty hair!